«Пропоную моє, інтерв’ю однієї з місцевих газет, про участь в ліквідації аварії на ЧАЕС(звиняйте багато букв)»
Наближається річниця аварії на Чорнобильській атомній станції. Ми усі знову і знову згадуємо, як це було. Приватний підприємець з Кіровограду, Валентин потрапив в ліквідатори аварії на Чорнобильській атомній станції на початку червня 1986-го, всього через місяць з невеликим після катастрофи. Слухаючи його особисту чорнобильську історію, часом ловиш себе на думці, що якось усе це не дуже серйозно було, і боролися з «мирним атомом» вони тоді граючи. Можливо, тільки відносячись з деяким гумором до того, що тоді відбувалося, легше було залишитися із здоровою головою. Валентин відкриває нам інший Чорнобиль — непарадний, без псевдопафосу, без стука в груди — «ми, герої, врятували світ від ядерного Апокаліпсису».
— Як ви потрапили в Чорнобиль?
Ясним червневим ранком, сусід до мене прийшов по допомогу — перенести меблі. Носимо. До під’їзду під’їжджає УАЗик, з нього виходить майор і запитує: «Де тут у вас 71-а квартира»? Говорю це до мене. Майор говорить: «Пішли за твоїм військовим квитком». Піднімаємося вгору, відкриваю двері, майор запитує: «А у тебе балкон з іншим під’їздом не сполучається»? Боявся, що можу втекти. Відповідаю: «Йдемо разом, товариш майор». Все стало ясно, я закінчував курс КИСМа(інститут) попереду сесія, одна думка, прийдеться сесію потім здавати. У студентів була броня. Але підробляючи Начальником караулу в пожежній частині №30, там і стояв на військовому обліку. Тому Батьківщина і покликала як спеца. У армії я служив у взводі хімзахисту, командир відділення радіаційно хімічної розвідки в Південній групі військ Угорщина. Я підходив за усіма критеріями — служив, хімік, пожежник(учебка) . Як потім зрозумів з’ясувалося, що брали якомога більше людей, більше, ніж вимагалося. Великі втрати при транспортуванні, з досвіду — деякі, збігали, ховалися, відсоток втрат був майже як при бойових діях, ось і брали з лишком. Переодягнувся, 10 рублів в кишеню, написав дружині записку, і ми поїхали. Проїхали ще по двох адресах, одного знайшли людини, другої немає. Прибули в обласний військкомат . Народ тусувався, тихцем по стопарику для хоробрості, усі чекали, що зараз почнеться тягомотина, доведеться чекати. Але ні. Майже відразу нас відвезли в Канатово(військовий аеродром). Але перед посадкою в автобуси побудували, перекличка-соттировка. І йшло таке сортування — чи є діти. Якщо є хоч один — ти наш, якщо немає дітей — те в резерв, про запас. Таки думали про демографічне майбутнє країни, до того ж народу було багато, вибір був. Потім відібраних — в Канатово, навантажили нас на два літаки АН-12, і ось ми вже у Білій
Церкви. А більшість з нас вже дядьки, «партизани», досвідчені, знали, що їдемо боротися з радіацією, і затарились в дорогу, звичайно. До Білої Церкви декілька наших були вже зовсім готові, почалися перші втрати.Чоловік п’ять захворіли.
Відвезли нас в мотострілкову частину, розташували на стадіоні. Чекаємо. «Втрати» збільшуються. Народ розвідав усі дірки, почав просочуватися в місто за напоями.і харчем Несподівано побудова. Виявився великий недобір. Відлітало людина 150 з Кіровограду і області, у строю було менше. Кого не змогли підняти, чоловік десять їх рядком так уклали замість них добрали з резерву, хто сбег в місто теж чекати не стали, потім увечері, їх усіх, хто вже лежав і хто втік відправили назад, в Чорнобиль вони цього разу, не потрапили.
Підполковник тут же клятвено пообіцяв, що в Кіровограді їх усіх здасть у витверезник. Потім ладом на склад, отримали форму — зелену чорнобильську, чорну технічку, чоботи, онучат і три пари білизни. Вещьмещок, рушник, мило . Свої речі склали в паперові мішки, підписали їх. Понесли їх в ангар спеціальний, довжелезний, метрів 150. А там таких мішків вже під стелю! Прапорщик говорить — складете все в певний кут і запам’ятаєте, щоб потім легко знайти.А в ангарі хлопці, що вже відбули свою зміну, шукають речі. Ми їх запитуємо: «Ну як там»? «Скоро дізнаєтеся, — говорять. — Нормально».
З ранку, наступного дня нас колоною 66-х повезли в село Оране Иванковского району, в 25-у бригаду хімзахисту. За селом був розбитий палатковий табір кілометра в два завдовжки, прямо в поле-межа зони
Заміна йшла у міру вибування, не по числах, не по терміну, по набраній дозі радіації. Межа, норма була — 25 рентген. І цю норму якраз перед нами ввели. До цього норма накопиченого опромінення була 50 рентген. В середньому 25 рентген набиралося за три-чотири тижні, хоча ходили легенди про хлопців, що набирали за три дні. Оголосили наказ — набирати не більше двох рентген в добу. Забігаючи наперед, скажу, — в основному прагнули швидше отримати свої 25, і поїхати. Варіантів було всього два. Перший — 25 рентген(у кожного персональний накопичувач). Другий — знайти роботу в таборі: писарем, кухарем і так далі. В цьому випадку 40 або 45 діб відбуваєш в таборі і теж їдеш додому.
Тим, хто погано поводився, перед відправкою в довідці писали не 25 рентген, а 24,5. Більше отримувати вже теж було не можна. Що це давало? Мінус п’ять окладів. Всім після повернення за основним місцем
роботи виплачували п’ять місячних окладів. «Оштрафованим» таким чином платили просто зарплату за час перебування і відрядні. Такий ось метод дисциплінарного впливу.
Визначили нас у взвод жидкосних засобів химобработки. Екіпажі — водій і хімік. Видали нам автомобілі, новенькі, з консервації із складів в Харкові. АРС-14 — автомобільна розливна станція на базі ЗиЛ-131. Це спецмашина химобработки. Цистерна, насос, два трубопроводи для приготування миючого розчину, комплекти гумових рукавів і щітки для спецобробки
алюмінієві такі. І дозимитр ДП-5 — дозиметр видали мені як командирові відділення.Хто не потрапив на АРСи-в піхоту, на дезактивацію внутрішніх приміщень станції.
Розміщували в наметі, замість вибулих Зазвичай в наметі було 10 чоловік. 3-4 старих і ми, нові.
Работалив дві зміни. По три- чотири години. Ми увесь час були в другій зміні. Виїжджали десь під час дня після обіду. Табір був якраз на межі 30-кілометрової зони, їхати було десь година часу. Перший час водили колони, потім стали підрозділами їздити(взводом 3-4 машини). Ділення було таке. Командир роти — кадровий військовий. Командири взводів — «партизани», як і ми, тільки з офіцерськими званнями. Я в званні сержант, був командиром відділення. Був, звичайно ж, і замполіт, читав политиформации, і стінгазету випускав. Артисти приїжджали, вони співали в респіраторах, ансамбль Пісні і танцю.
Перший день був відведений на акліматизацію. Ми тільки дивилися — поруч траса, і десь з інтервалом в дві хвилини проїздили бетоновози, з усієї Київської області. І відразу в очі кинулося латексне покриття дороги. Усі дороги постійно заливали латексом — він на грунті, на спорудах схоплює пил, не дає їй розлітатися. Над станцією його розпиляли вертольотами.
Над нами в небі постійно, безперервно крутили літаки АН-26 . Як говорили, це вони розгонили хмари, щоб, не дай Бог, не пішов дощ, не поніс увесь цей радіаційний бруд в річки.
Як людина, по роду служби в армії що трохи розуміє, куди і навіщо ми потрапили, постригся налисо. Щоб пил не скупчувався, плюс постійна зміна одягу, для станції і табору, робочий комплект в машині
А на другий день вже поїхали на станцію. Чим працювали?Розчином, вода- порошок СФ-2у(Пральний із спеціальними лужними добавками, як Тайд), призначений для дезактивації поверхонь. Його додавали у воду, і нею ми усі обмивали.
Що була робота? Дезактивація приміщень і територій. Поріг зараження був встановлений в 100 мікрорентген(0,1 рентгена). Тобто, якщо об’єкт має менше 100 забруднення, то він вважався умовно чистим. Але очищали ми тільки те, що розпочиналося з 1 рентгена — усе інше на загальному фоні було «дрібницею». На об’єктах з рентгеном і вище ми і працювали.
— І як був перший день, перші враження?
Приїжджаємо на станцію. Перше, що нас зустрічає, — транспарант в усю будівлю «Чорнобильська станція працює на комунізм»(прибрали десь через місяць, коли фон впав) . Командир йде отримувати завдання, розподіляє по відділеннях, дають аборигена(хтось з працівників станції) він показує місце роботи, првожу виміри, размечаю,. Першим нашим завданням була підготовка майданчика для роботи техніки. Майданчик поблизу 4-го реактора, метрах в ста. Завдання — обстежувати, відмітити найбрудніші ділянки і пролити, промити майданчик нашим розчином, прибити пил. Середній фон там був 2-3 рентгени. Працювали біля півгодини, зробили три ходки від каналу та полощадки, і проливши . За цей час ти набираєш півтора-два рентгени.В принципі півгодини складала власне робота і в усі інші дні —
більше не можна було.Как-только у половини легка нудота означає все, згортаємося, контрольний вимір, підписуєш у аборигена форму(папір про виконання) і у бункер, л/зі всередину в санпропускник, а сам знаходиш командира здаєш і митися переодягатися .Відразу ж повибрасивали поролонові респіратори, які нам спочатку видали, і перейшли на одноразові «Пелюстки», їх там було кругом навалом.
Відпрацювавши, по мережі коридорів по самою станцією ми йшли в санпропускник з двох відділень — для військових і цивільних. Але ми усі ходили в цивільне, там краще все було, а після виходу, після душу, у величезній купі одягу, що відіправ, ти вибирав собі будь-кого. У нас особливим шиком було ходити не у військовій формі, а в «атомке». «Атомка» — це так білий одяг персоналу станції називали. Вона дуже зручна і красива, тканина класна. Прогумовані черевики з м’якою підошвою. Чому увесь персонал усіх АЕС у світі у білому? Це щоб було видно будь-яке забруднення. По дорозі в частину переодягалися у свою форму, а коли їхали знову на станцію в робочу, яку потім міняли на чисту після душу.(обов’язкове умови роботи в зоні, але не усі цього дотримувалися)
Ще плюс в цивільному пропускнику був в тому, що на виході можна було набрать«Лепестков»(разові респіратори) і білих в’язаних рукавичок(тож разові) . Ми і набирали для проходу ПУСО(Пункт санітарної обробки)
Можна було поїсти і в їдальні на станції-аборигени талони давали. Хоча незабаром це перестало бути цікаво.
— Почали відчувати вплив радіації?
Так, можливо, після двох-трьох днів апетит пропадає у усіх. Більше того, постійно були присутніми відчуття легкої нудоти і постійний головний біль. (була така Шутка-Залетел як діва)До того ж жара.
Після двох-трьох днів у усіх з’являється також так званий станційний загар. Усі відкриті частини тіла придбавають такий специфічний рудий відтінок, навіть червонястий. Плюс чомусь також червоніли ноги до коліна, хоча вони були закриті. Це усе іонізуюче опромінення так діяло. Ну і якось загальний стан у усіх був сомнамбулізм, чи що.
— А чим годували?
З польових кухонь — каша з тушкованим м’ясом. У обід перше, друге, третє. Олія з бідона з підсоленою водою. Військове живлення, загалом.
Дорога із станції, навіщо набирали «Пелюстки» і рукавички .По дорозі в табір ми проходили ще три пункти санобробки. Перший в Копачах — це село майже упритул до ЧАЕС. (До речі, в Копачах ми бачили інший забавний транспарант — «Мирний атом в кожний дім».) Там, в Копачах, вели і перевантаження бетону із звичайних бетоновозів в «місцеві», обшиті свинцем, на них працювали просто смертники — вони довозили бетон до реактора. Під його основою шахтарі пробили штрек, і під реактор закачували бетонну подушку, щоб не було просідання. Саркофаг тоді ще не починали робити, вже перед моїм дембелем почали варити перші сталеві конструкції саркофага. При нас же почали освинцьовувати вікна в усіх приміщеннях АЕС рази два брав участь. Другий пункт за 10 кілометрів, і ще один за На кожному пункті затримуєшся хвилин на сорок. По-перше, черга, по-друге, машину повинні помити. Дозиметрист все перевіряє. І, дуже часто, найдит під колесом десь прилиплий шматок латексу, що робить фон, або бруд і ти його соскребаешь-соскребаешь! І це притому, що ти на цій же машині завтра поїдеш до станції і там отримаєш в тисячу разів більше! На ній вже висить 100 мікрорентген!Перевищення, по нормі не більше 20 мікрорентген(0,02 рентгена), якщо більше машину на ПУСО(Пункт санітарної обробки) у відстійник, далі якщо фон не впав, могильник, а це втрата бойової единици-екипаж в піхоту, командир потім їхав домовлятися і забирати(канитель ще та), на ранок машини повинні були представлені згідно заявки . А огорожа з відстійника це години три часи, головний біль і вщент п’яний командир.(це називалося «вимити» техніку)
Так знайшли вихід. Даєш бійцеві на КПП пару рукавичок і «Пелюсток»(у них це дефіцит) і проходиш контроль, якщо незговірливий те додаєш контрольний сигарети з фільтром, клятвено обіцяєш -что самі помиємося, ми ж зі своєю цистерною. І все, проходиш по-швидкому. А машину ми мили, воду набирали в каналі охолодження біля станції, або в районі базування в селі
— Так і розчищали майданчики усі свої 20 днів в Чорнобилі? Чи було вам хоч раз по-справжньому страшно?
-Не лише. Той перший майданчик ми готували для роботи ИМР — інженерних машин разгражденияна базі танка Т-72
Ні, були і інші роботи, нехватало піхоти, пару разів був на роботі усередині, освинцевивали вікна, возі третього блоку, після чотирьох годин зміни, попадали-тошнило крепко-до ранки струму воду пили, решта вивертала.
Була і блатна работа-мить крокодила, ИМР
Ці ИМР працювали безпосередньо під реактором. На стрілі у них був зонд дозиметра, з його допомогою, знаходили найбрудніші речі. А саме залишки розплавленого ядерного палива і графітових стержнів охолодження знаходили і збирали. ИМР були повністю освинцьовані, до речі на підлогу кабін своїх машин, теж ложили листи свинцю, хоч психологічно працювало.Ми мили Крокодила хвилин 20, перед постановкою в ангар біля станції.Фон на площадке-автобази 2 рентгени і на нім 10, збивали пил бруд скоко могли. Якось хутро вод попросило заміряти гуслю і побачило як «лягає» стрілка дозиметра. Тобто радіація набагато вище 250 рентген, на які він градуйований. Я підводжу штангу дозиметра до гусениці «крокодила», і стрілка відлетіла. Відвів — повернулася до життя. Там, напевно, між траків гусениці застрягли залишки палива або графіту прямо з реактора. Але і тоді, не скажу, що було такий страшно. Коли працюєш, про це не думаєш.
Ось так відмивали, знімали заражений грунт і відправляли на могильники, робили усю необхідну роботу.
Чому робота вважалася блатною? Швидко миєш, за одну заправку(2.1 куба розчину, зазвичай проливка або обробка будівель 3-4 цистерни йде) і дуже швидко набираєш свої рентгени в залік йшли 2 ре. А потім помився відмітив папери і в частину. Я раз п’ять мила «крокодила».
— А відразу поїхати не можна було?
Можна було.Але головне, щоб оформили документи, що ми працювали і отримали. Можна було б відразу від’їжджати, але тоді цього б тобі не зарахували. А окрім майданчиків і «крокодилів», чистили і коридори станції — зчищали латекс. Проводили освинцювання вікон
— Алкоголем радіацію не виводили з організму після змін?
Не без цього.Взагалі офіційно в Зоні був «Сухий Закон». Де брали? Наш миючий порошок СФ-2у цілком підходить в ролі прального порошку(не гірше Тайда), а той тоді був в дефіциті. Порошку цього у нас було немерено-несчитано. У нас за кабіною ЗИЛа ящик для ЗиП і іншого. Так ми його набивали упаковками порошку, по 10 штук в упаковці, дві упаковки входили. Плюс ще в ящики для рукавів.
Домовилися з бабусею з Ораного(ми там іноді після роботи заправлялися водою), і ми почали «чейндж». За 10 упаковок порошку повна фляга горілки, армійська фляга в 800 грам. А вона вже потім по усьому селу поширювала. Хоча дуже ховалося все, тому що міліція із цього приводу мала іншу думку.
Але пили не мотлох, так трохи фляга на намет грам по сто на брата, на сон прийдешній, і без цього усіх хто на станцію їздив нудило.
— А як же на цьому фоні розмови — «рятували світ», «запобігли планетарній катастрофі» і так далі?
Та просто робили свою справу, і ніхто про це не думав.
— Проводжали з оркестром?
Та ні. Набрав свої 25, отримав довідку, запис у військовий квиток. Пару днів ще чекав в нарядах, поки заміна прибуде. Потім відвезли на ГАЗ-66 у Білу Церкву, дали відрядні, по 4 рублі за день(звичайні були 2,40 здається), відшукали свої речі в ангарі і на електричку на Київ — прощай!
Приїхали в Київ, а він просто безлюдний. У вагоні в Кіровоград їхали утрьох — ми, три ліквідатори.
