Президент Філіппін Дутерте з літа цього року змусив про себе говорити весь світ. Підсумовуючи його лихі заяви, стає зрозумілим, що від США і Заходу Дутерте розгортає свою країну в бік Китаю і Росії. Власне, це ж і було підтверджено на нещодавній зустрічі з Володимиром Путіним в Перу на полях саміту АТЕС. Більш того, Дутерте оголосив, що сам збирається в Росію. Термін візиту в Москву, правда, поки не визначений, але, щоб познайомитися з нашим новим другом ближче, «Вісті тижня» вирішили самі завітати до нього в гості.
Незадовго до світанку, частіше під 4 ранку,16-й президент Філіппін по гвинтових сходах відправляється спати на другий поверх свого старого будинку. У місті, від якого до столиці літаком півтори години.
— Скільки разів на тиждень ви ночуєте тут, вдома?
— Завжди до кінця тижня приїжджаю. І якщо не виходить взяти урядовий літак, лечу звичайним рейсом. Це ще й дешевше, — говорить президент Філіппін Родріго Дутерте.
Він по-справжньому відданий і цим стін, і провінції Давао, звідки з крісла мера народ підкинув його до президентського. Зміна статусу не змусила змінити ні манеру одягатися, ні апартаменти.
«Я не хочу відмовлятися від обіцянок, які дав до виборів і собі теж. А ось цього для мене цілком достатньо. Мені тут добре», — розповідає Дутерте.
А обіцяв він, крім іншого, ніколи не жити в палаці Малакананга в Манілі. І він — перший в історії країни президент, хто там з’явився лише раз. У день інавгурації. «Я не захотів там залишатися ні на хвилину. Сів на останній рейс відлетів сюди. Там не можна жити, там запах мумій», — говорить Дутерте.
А Давао відповідає Дутерте такою ж відданістю. Місто, яке колись називали притулком вбивць, за 20 років він зробив найбезпечнішим в країні.
Стукіт молоточків заповнює вулицю майстерень Давао і після заходу. Декоративні автономери — звичайна справа у будь-якому куточку планети. Але тільки тут вони — ще й буквено-цифровий код прихильників нового президента Філіппін. Зліва на планці Д і У. Праворуч число, яке на місцевому англійською звучить як «терте» . Зливаючись під час прочитання, вони і видають зараз найпопулярнішу на островах прізвище.
«Це його місто, ми тут всі за нього. У нас порядок і добре. А чому проголосували ті, хто не з Давао? Тому що хочуть, щоб було як у нас, я думаю», — каже господар майстерні Марк Серено.
Прийоми боротьби з наркобаронами, яку тепер розгорнув Дутерте по всій країні, відпрацьовував саме в Давао. Тут він поставив життя поліцейського по суті вище закону, дозволивши стріляти на поразку. Неможлива розкіш для поліції інших філіппінських міст, де наркоторговці стали справжніми господарями вулиць.
«Так було, поки я не став президентом. І я сказав поліцейським країни: «Ідіть і відкрийте на наркодилерів полювання. І якщо хтось стане загрожувати вашому життю — стріляйте. Вбийте його! І я буду захищати вас», — говорить президент.
Методи, якими він веде цю війну, зробили його маленькій, але дуже колючим скалкою для кожного на Заході, хто зважився відкрити рот для засудження.
«Я встав на захист свого народу. І тут союзник починає критикувати мене так, ніби я — громадянин США. А ми не суверенна держава. Отже, якщо ви от так говорите зі мною, значить, ви як і раніше вважаєте мою країну колонією. І я кажу вам: «Зупиніться! Не посилюйте того, що і так на межі», — каже Дутерте.
Західне заступництво, від якого так хоче позбавити країну Дутерте, — одна з причин, чому військові госпіталі південних островів приймають поранених, ніби в часи повномасштабних бойових дій. Партизанські загони, від троцькістських до ісламізму, за виведення іноземних підрозділів в лісах Мінданао б’ються десятиліття.
Крихітний літак президента стрибає з острова на острів, немов Дутерте і справді хоче встигнути за один термін (а другого на Філіппінах не годиться) втовкмачити розкиданим в океані територіям, що вони — одна країна і не кинуті центральною владою. І тут все ті ж немудрящі прийоми з досвіду часів Давао. Як тоді він зі своєї кишені доплачував поліцейським, так зараз пораненим солдатам — президентські конверти. Він не вважає за потрібне щось винаходити, вважаючи: що добре для містечка, то підійде і стомільйонної країні, яку, ймовірно, попереду чекають ще якісь сюрпризи.
15 років тому мер Давао Родріго Дутерте вирішив, що бити по одним лише наркотиків безглуздо. І з тих пір цигарка в зубах майже повсюдно — поза законом. Давао — можливо, єдиний у світі місто, де прямо на в’їзді можна вішати табличку «Некуряща зона». Побачити тут на вулиці людину з цигаркою неможливо. Хіба що іноземця, але і йому швидко пояснять, що таке закон Дутерте.
Це на вулиці штраф 500 песо, приблизно 8 доларів. У готелях цінник потроюється. В будь-якому кафе вас зустріне табличка з цифрою 10 тисяч. Це вже майже місячний дохід. Які там 15 метрів від зупинки. Особиста машина — заборонена зона. Дозволених на весь п’ятимільйонний місто — 3-4, у закутах великих готелів, захованих пальмами від сторонніх очей, де курці злякано туляться до плакатів з моторошними медичними деталями . Знайомими символами з перекресленою сигаретою опечатана стіна кожного будинку.
Сам автор репресій зізнається, що курив з 17 до 43 років, але, отримавши місто, виправляти його пороки почав разом зі своїми.
«У Давао не можна палити в публічних місцях. А це і бари, і ресторани, і готелі. Але і вулиця — публічне місце, так що й там не можна. І взагалі, скрізь люди. Я зробив це для того, щоб захистити майбутнє покоління», — говорить Дутерте.
Дутерте — мабуть, той випадок, коли опір марно і краще пристати. Таємного курця сусіди здадуть і будуть горді тим, що допомогли людині, який, по суті, синонім Давао. А заодно непогано продається бренд. Екскурсії вже водять по його улюбленим ресторанам. Точніше, він у нього один. Дутерте тут зустріти можна завжди. Він — картонний біля входу в зал позує для селфи. Є менеджер по Дутерте — знавець уподобань президента.
«Він волів дуже просту кухню. Ось така каша, наприклад, з монго. Це як у вас горох. Ще свинину в особливих спеціях.І приготовлена особливим способом тунця. Дуже недорого виходило. У нас взагалі ніякої не елітний ресторан»,- говорить менеджер ресторану Ніки Сокуюай.
Розповідь у минулому часі, тому що півроку як не до ресторанів. У президентський графік укладатися ще не навчився.Тому і останнє інтерв’ю — о пів на четверту ранку, в якому він зізнається, що в Росії дуже хоче побувати. Але не взимку.Підходящої взуття немає.
