Аналітика українських подій березень-квітень 2014

Місяць березень був багатий на події, що сталися в Україні, в Росії, і у іншому світі. Трактувати ці події можна по-різному, в залежності, по яку сторону від віртуального фронту реальної інформаційної війни знаходиться той, що спостерігає. Більше того, при поданні подій дуже часто користуються одним з тактичних ходів холодної війни, коли вагома подія подається як малозначиме, а з пустяшного роздувається проблема неймовірно масштабу. Незручну інформацію, просто ігнорують або замовчують, натомість викидаючи гігабайти дезинформації.

Аналітика ж, намагається розкрити істинну суть того, що відбувається.

Епохальна подія, місцевого значення.

Крим перестав бути українським і повернувся до складу Росії. Так, саме так можна охарактеризувати цю подію, що сталася. «Епохальне», тому, що 16 березня 2014 року процес розпаду «російського мiр- а» змінився його об'єднанням. У цьому сенсі, ця велика подія для Росії, і дуже дрібне як для України, яка втратила те, що м'яко кажучи, ніколи їй і не належало.

«Місцевого значення«, тому, що подія, не дивлячись на усі тривоги і хвилювання, була легко передбачувана ще кілька років тому. Були наявні усі необхідні умови: територіальна відособленість, існування власної державності, з усіма відповідними інститутами, більшість російського населення, панське(якщо не сказати варварське) відношення до кримчан київської влади упродовж усіх 23-х років незалежності України, загроза зовнішнього фізичного насильства.

Це був усього лише один з епізодів протистояння «Захід - Російський мiр», який, не може претендувати на роль переломного, але, оскільки, був виграний, тільки на роль ключового, спускового, за яким послідують інші набагато важливіші кроки. Найочевидніші, це відтворення Чорноморського Військового Флоту Росії і повернення військової присутності у басейні Чорного моря, відділення платіжної системи від подібних західних, фактично, створення власної.

Власне, усі вигоди Росії настільки очевидні, що міркування з цього питання, якось і аналітикою не можна назвати, і згадали ми його виключно «пристойність ради».

Відсутність державності як передумова розпаду.

Свідчень відсутності державності дуже багато. Передусім, ця відсутність державних мужів біля керма країни упродовж усіх років її незалежності. Чотири її президенти, партократ Кравчук, п'яниця директор заводу Кучма, агент іноземних спецслужб Ющенко, злодій Янукович, поняття не мали ні як управляти країною, ні про те, в яку гру вони вступили, зійшовши на пост Президента України. Ні здібностей до керівництва, ні розуму при аналізі того, що відбувається, ні знань про функціонування держави. Вони робили тільки те, що знали і уміли з радянського минулого, Кравчук - разруливать, Кучма - пити і нічого не міняти, Ющенку виконувати команди з-за кордону, Янукович - красти. Станься подібна послідовність президентів у будь-якій іншій країні, підсумок був би той же, до якого зараз прийшла Україна.

Друге свідоцтво: практично повна деградація Збройних Сил України. Кадрові офіцери звільнені, заклик скорочений, навчати поводженню зі зброєю і військовою технікою нікому. Автомашини, танки, не заводиться, літаки не літають, лагодити і експлуатувати її нікому. Зв'язок, як нервова система будь-якої озброєної армії відсутня навіть у вертикалі прямого підпорядкування. Старші командири зв'язуються зі своїми підлеглими по мобільних телефонах і телемостах. Поняття про інфраструктуру військового зв'язку відсутнє. Був єдиний підводний човен, який навіть просто вийти у відкрите море, і те не змогла, оскільки акумуляторна батарея зробилася непридатною унаслідок старості. Озброєння 23 роки не оновлювалося. Техніка, що стояла на озброєнні, яка ще функціонувала - розпродавалася, яка вже не функціонувала - розпродавалася в якості металобрухту. Так з 2800 літаків тих, що дісталися Україні в 1991 році, до часу, коли пишуться ці рядки, залишилося лише пара сотень, і те, невідомо, скільки з них здатні злетіти.

Третє свідоцтво: моральне і організаційне розкладання спецслужб, які повинні були забезпечувати безпеку країни, зокрема, громадську, і особливо інформаційну. Відсутність керівника, або групи однодумців, тобто тих же вищезгаданих «державних мужів», здатних організувати захист країни від проникнення ідей, традицій, моралі чужих суспільству, привело до того, що спецслужби України, фактично, були перепідпорядковані іноземним спецслужбам, і тепер працюють виключно проти свого народу.

Четверте свідоцтво: фактично повна корумпованість судової системи, що означає реальне безвладдя на усій території країни.

П'яте свідоцтво: фактична окупація бізнесом усіх структур законодавчої і виконавчої влади. Практично усі найзаможніші люди країни опинилися в її Верховній Раді, купивши, прямо або опосередковано своє депутатство, і прикупивши йому в допомогу інших депутатів; внаслідок чого Верховна Рада перетворилася на місце з'ясування стосунків між финансово-промишленно-преступними угрупуваннями.

Навіть цього коротенького списку вистачає, що б дійти висновку, що країна Україна, фактично є територією, на якій відсутні навіть зачатки державності, і керовану фінансово-злочинними кланами.

Розділ України. Проблема за умовчанням.

Тут, мова піде про те, про що, ні Захід, ні «Російський мiр», ніколи не скажуть у відкриту, і що завжди залишиться тільки в умовчаннях.

Україна, навіть в нинішніх своїх межах,(у сенсі, вже без Криму) продовжує залишатися штучною освітою, осколком колишнього СРСР, чия державність так і не склалася за 23 роки незалежності, на відміну від Криму, де державність була побудована.

Оскільки, як для західних, так і для російських аналітиків, вище озвучені мною п'ять свідчень відсутності державності не є таємницею, то обидві сторони прекрасно усвідомлюють необхідність розмежування зон впливу на безхазяйній території.

Для Заходу представляє інтерес уся територія Україна за винятком її Східного регіону. Західна Україна - джерело дешевої робочої сили і ринок збуту, Центральний і Південний регіони, - в якості сільськогосподарських угідь, дешева місцева робоча сила на прекрасних високородючих грунтах. Східний же регіон, Заходу, як кістка в горлі. Переклад промисловості, ресурс більшості якої зношений більш ніж на половину, на загальноєвропейські стандарти не рентабельний.Якщо ж врахувати, що ціну на енергоносії для цієї промисловості диктуватиме Росія, то сенс в її використанні Заходом втрачається спочатку. В цьому випадку для Заходу, можливий єдиний вихід перепрофілювання усього індустріального регіону з промисловості на дрібні кустарні виробництва, що вже з іншої причини, фінансової і соціальної, неможливо. У цьому сенсі Захід відстоюватиме територіальну цілісність України, але не матиме нічого проти, якщо її Схід відійде до Росії.

Росія ж, навпаки, з тих же причин, претендуватиме на Східний иЮжний регіони. Індустрія Сходу України, все ще залишається російської економіки, що «включається» в систему, а Південний регіон залишається принадним своїм сільськогосподарським потенціалом і значною по протяжності береговою лінією Чорного моря. При цьому, вже для Росії, Галичина, як кістка в горлі. Оскільки, якщо півстоліття соціалізму не змогли зжити глибоко націоналістичні настрої, то і в майбутньому надії покладати на примирення не доводиться.

Природно, офіційно, і Захід, і Росія виступатимуть за збереження територіальної цілісності України на сьогоднішній момент. Проте усі неофіційні зусилля будуть спрямовані на вирішення питання про розділ зон впливу, і федералізація, найкращим способом влаштовує обидві сторони. У цьому сенсі, федералізація - цей засіб сформувати в регіонах зачатки державності,(на кшталт кримських) які в майбутньому дозволять мирно, і у рамках міжнародної юрисдикції, розділити Україну за кримським сценарієм.

Боротьба ж нині розгортається за те, хто, врешті-решт, виявиться «винним» в розпаді України. Ні Захід, ні Росія не хочуть залишитися в ролі крайнього, але спихнути цю провину на супротивну сторону. Ні Захід, ні Росія не горять бажанням вкладати гроші в те, що згодом, може дістатися іншій стороні. Ні Захід, ні Росія не горять бажанням використати для вирішення української проблеми своїх збройних сил.

Чому на Сході України немає присутності Росії.

У квітні місяці самим обговорюваним стало питання, чи є присутньою на Сході України Росія в якому або якості?

Питання багато в чому безглузде, оскільки, без сумніву, російські спецслужби наявні як на території США, як на території Євросоюзу, як в самому Києві, так і на території Сходу України, причому, в набагато меншому ступені, ніж американські служби в усіх вищеперелічених місцях. Це реалії сучасного суспільства, від яких нікуди не подітися.

Питання багато в чому безглузде, оскільки, без сумніву, Росія не збирається приєднувати саме зараз до себе Донецьку Народну Республіку з дуже об'єктивних причин.

По-перше, окрема державність Донецької Народної Республіки, на відміну від державності Криму, нині не сформована, і легітимність волевиявлення не може бути підкріплена законодавчими актами. Оскільки ж Росія нині, навіть після приєднання Криму, не вийшла за межі міжнародного права, вона може розраховувати на широку світову підтримку своєї політики. Приєднання ж нині до себе Сходу України виведе Росію за межі міжнародного права, що надасть право вже США позиціонувати себе як захисника демократії і міжнародного права, що, у свою чергу, викличе значне погіршення відношення світової громадськості до Росії. У нинішньому ж военно-политическо-економическом положенні, Росії це не лише невигідно, але і небезпечно для її розвитку і зміцнення в усіх відношеннях.

По-друге, приєднання зараз Сходу України, Росія не потягне з чисто економічних причин. Висока доля пенсіонерів на Сході України, разом з поганим станом індустрії і сільського господарства, на тлі зниження зростання економічного розвитку самої Росії до 1.7%, не дозволять підняти рівень соціальних гарантій регіону до середнього по Росії. Ціни ж, у разі приєднання, порівняються з російськими цінами практично миттєво, що без сумніву поставить регіон на грань виживання, поклавши відповідальність за це на російську владу.

У третіх, Росії потрібний час для завершення процесу відновлення боєздатності її Збройних Сил. Поза сумнівом, що війська потребують постійної модернізації, розвитку, підтримки і оновлення, і постійно вимагатимуть значних фінансових витрат. Але, оскільки армія пережила період, коли її намагалися розформувати, знищити, роззброїти, зробити небоєспроможною, було багато загублено, і тепер доводиться надолужувати. Без сумніву, настане час, коли вона вийде на деякий достатній рівень, який дозволить країні перемкнути увагу на інші сфери життя, і тоді можливі втрати при приєднанні інших територій не будуть такими хворобливими(чи смертельно хворобливими) для життя країни.

З цих причин Росія не є присутньою, в силовому сенсі, на території України.

Президентська компанія в Україні, або «Бенкет під час чуми».

Власне, ніякої президентської компанії в Україні не відбувається, а то, що ми можемо спостерігати, називається мізансценою по приведенню до влади Порошенка. Дуже загадкова особа, яка почала свою діяльність ще в далекому тепер 2003 року з налагодження фіктивного експорту в США з України. Просто дивно, як могли американці відмовитися від своїх «крайслеров» і «кадилаков», що б купити авто від «ЛУАЗА» і «Богдан»!!!

Приведення Порошенка до влади розраховане по класичних напрацюваннях виконаним на університетських кафедрах соціальними технологами. Зокрема, за схемою «поганою - хороший поліцейський», яка у даному контексті звучить так «поганою - хороший олігарх». У цій мильній опері-постановці беруть участь так само і інші українські олігархи, які, крім того, що були призначені на посаду губернаторів в «проблемних» російськомовних областях сходу, так і намагаються якнайкраще зіграти роль «поганого олігарха». Доходить навіть до того, що одні кандидати в президенти призначають грошові премії за голови народних ополченців Донецької Народної Республіки, інші закликають розстрілювати своїх же громадян з атомної зброї. Чи грають вони свідомо, або ж їх розігрують «в темну», для ситуації не так вже і важливо, свою роль вони виконають до кінця. Інші ж значимі «хороші олігархи», Пінчук, Ахметов не виявляють цікавості до входження у владу.

Інші ж кандидати в президенти, що є політичним бомондом України не більше ніж статисти, що подали заяву на участь усього лише для того, щоб, створити як видимість суперництва, так і взагалі зробити можливими самі вибори, оскільки, не може бути на виборах тільки один кандидат Порошенко.

Що чекає території, які називають Україною?

Дуже непростий шлях належить пройти як Сходу України, так і Півдню, перш ніж вони виявляться у складі Росії. Зі зброєю в руках їм доведеться спочатку завоювати своє право на федералізацію, сформувати свою державність, що б потім протистояти федеральній владі, відстоюючи права на свою самостійність в економіці і політиці.

Але, такий стан справ не зможе тривати довго, оскільки у будь-якому випадку південний Схід буде вимушений відраховувати засоби до федерального бюджету на зміст «загальних» Збройних Сил України, які, будучи виключно під прямим підпорядкуванням Києва, завжди будуть домокловим метаємо висіти над «неугодними» регіонами. Так само як зараз українські Збройні Сили «висять» над нинішнім «неугодним» Сходом України.

Зайняті, відвойовуванням усієї України для українців, представники західних радикальних націоналістів не відволікаються на створення державності на своїх власних землях Західної України, хоча, можливо цього не відбувається з тієї причини, що вони за визначенням не здатні сформувати яку або державність. Співтовариства, об'єднані на грунті бандитизму, як показує історія, не блищать здібностями до подібних діянь. При усій уявній згуртованості Заходу України там формування державності затягнеться на більший термін, ніж на південному Сході.

Можливо, з часом, з подання, або з мовчазного потурання ЄС, суміжні країни відберуть деякі землі з компактним проживанням відповідних національностей.

Наступною, очікуваною сходинкою в розвитку подій, стане місяць травень, в якому нас чекає фарс під назвою «президентські вибори», і спроби провести повноцінний референдум на землі Донецької Народної Республіки.

Best — новини для вас:

Author: