Ми не знаємо поки, яким на повірку виявиться президентство Трампа. Не тільки ми з вами не знаємо — ніхто не знає; швидше за все, і сам Дональд Трамп ще толком не знає. І до інавгурації-то ще далеко, а за нею і взагалі цілих чотири роки — багато різного може трапитися.
Але посеред невизначеності є і цілком певне знання: так, як було раніше, вже точно не буде. Складали останнім часом суть зовнішньої політики Обами два всеосяжних договору, транстихоокеанский і трансатлантичний, новим президентом вже однозначно відкинуто.
Поза економіки очікуються повороти ще більш круті: може, і не цілком ізоляціонізм, але вже точно різке зменшення всіх видів ресурсів (фінансових, військових, політичних) на будь-які справи, що прямо не стосуються Америки.
У Росії зараз можливих змін очікують з нетерпінням, що дуже легко зрозуміти. Якщо політика нинішньої адміністрації США останнім часом була антиросійської до межі і навіть понад нього, то чим більш круті відбудуться зміни, тим точніше вони виявляться нам на руку. Це зрозуміло.
Настільки зрозумілі набагато більш змішані почуття, з якими чекають змін європейські політики. Їх зовнішня політика формується при величезному впливі США, а якщо цей вплив буде різко змінюватися — як їм себе вести? Їх військова політика фактично відсутня, замість неї у європейців — НАТО.
Зараз сенс всіх дій НАТО — термінове нарощування протистояння з Росією. Як поведе себе НАТО, якщо головний спонсор альянсу, Америка, і справді суттєво скоротить обертів — і по витратах, і по градусу протистояння з Москвою?Що робити тоді Брюсселю і провідним європейським столицям?
Так чи інакше, змінити риторику доведеться всім, але риторика-то ладно, річ недорога. Як пристосовувати до нових, невідомих поки обставин реальну політику — ось в чому питання. І дуже схоже, що відповіді на це питання в різних столицях будуть шукати — різні.
Так, по прямо протилежним дорогах рушили великі виборчі кампанії, що стартують нині в двох найбільших країнах Євросоюзу. Нагадаю: в кінці майбутнього літа в Німеччині будуть вибирати бундестаг і канцлера, в кінці весни у Франції обирають президента.
Так ось, у Франції (де тільки що завершилися праймеріз серед правих і центристських партій) несподівано голосно прозвучали ноти антиглобалістські. Майже ніким не передбачену перемогу в цьому змаганні екс-прем’єр-міністра Франсуа Фійона спостерігачі впевнено ставлять в один ряд з брекзитом і з перемогою Трампа в Штатах.
Фійон «осідлав хвилю», запропонувавши виборцю підкреслено консервативну програму — і по відношенню до мігрантів і національної ідентичності, та по відношенню до християн в Сирії, і по відношенню до одностатевих шлюбів і (що особливо цікаво з нашої точки зору) по відношенню до Росії. Фійон давно вже пропонує невідкладно приступити до скасування антиросійських санкцій, а депутати з його найближчого оточення вже двічі наносили візити в Крим.
Зовсім в іншу сторону, схоже, рухається інший стовп Євросоюзу, Німеччина. Там, як відомо, в канцлери знову висувається Ангела Меркель, пропонує країні зовсім інший курс. Меркель хоче, щоб її країна стала головним бастіоном боротьби проти захлестивающего західний світ ізоляціонізму.
Коли особливо гарячі її прихильники називають її «анти-Трампом», вони, зрозуміло, сильно перебільшують: пані канцлер занадто сильно залежить від Вашингтона і бути відвертим «анти-президентом США» вона зможе собі дозволити від сили до його інавгурації, але сенс у цій метафорі є.
Німеччина, як її бачить Меркель, повинна залишитися оплотом євроінтеграції, атлантизму та глобалізації, навіть якщо їх нинішні оплоти змінять свою поведінку. Відповідно, і питання відносин з Росією Меркель поки тримає дуже жорстку позицію. Вісь Париж-Берлін, колишня досі головним рушієм євроінтеграції, на очах починає сильно тріщати.
Подальше ослаблення цієї осі може виявитися і малоприємним. Якщо Франція і правда вибере президентом Фійона і зробить своїм курсом — нехай освічений і дуже акуратний, але євроскептицизм, то об’єднана Європа буде з неминучістю рухатися в бік безумовного лідерства Німеччини, чого нікому, помнящему хоча б ази європейської історії, категорично не хочеться.
Та й то сказати: феноменальні сімдесят років без війни, що випали тільки що Європі, в дуже значній мірі пояснювалися тим, що питання війни і миру з ведення європейських столиць були по суті вилучено. Москва свій Варшавський блок розпустила вже давно.
Якщо раптом і Америка почне відходити в бік від європейської політики, європейським столицям доведеться знову вчитися жити в світі своїм власним коштом. А справа ця не така проста, як може здатися з боку.
