Спекотне виступ Костянтина Райкіна спровокувало нашу творчу інтелігенцію швидко шукати в країні державну цензуру. Шукали дружно, мало не з ліхтарями під гасла про свободу творчості і що чіпати її не смій. Сперечалися по ходу справи жарко. Однак госцензуру не знайшли. Як кажуть, не наздогнали — хоч зігрілися. Дискусія вийшла яскравою і навіть примирної.
Москва. Потік глядачів на виставу «Король Лір» з Костянтином Райкіним у головній ролі. Повний аншлаг. При тому що повні зали «Сатирикон» збирав і раніше, середня відвідуваність вистав театру, за даними Міністерства культури, останні два роки була в районі 51%.
У кулуарах досі тривають обговорення. Хто б що ні говорив про тієї самої мови Костянтина Райкіна, сам факт відкритої дискусії про цензуру або її відсутності важливий і театрам, і чиновникам, і глядачам.
«Він — молодець, не боячись, що виступив, висловив все міністру культури. Він правильно зробив. Дискутувати завжди потрібно, щоб рости і розвиватися», — вважають що прийшли на спектакль.
Біля трибуни — 13 хвилин 25 секунд. Ще трохи — і як сніжний ком — десятки ЗМІ, сотні журналістів. За запитом «мова Райкіна» в Google — майже 800 тисяч повідомлень, в Яндексі — мільйон. Саме цитований слово «цензура».
«Я пам’ятаю цей ганебний ідіотизм! Це — єдина причина, по якій я не хочу бути молодим, не хочу повернутися туди знову, цю мерзенну книжку читати. А мене змушують читати цю книжку знову. Мене дуже турбують — я думаю, як і всіх, — ті явища, які відбуваються в нашому житті. Ці групки ображених нібито людей, які закривають вистави, виставки, дуже нахабно себе поводять, до яких якось дуже дивно влада нейтральна, дистанціюється.Мені здається, що це потворні посягання на свободу творчості, на заборону цензури», — заявив Костянтин Райкін, народний артист Росії, художній керівник театру «Сатирикон».
Театр «Балтійський дім». Санкт-Петербург. Лютий 2016 року. Гастролі вистави «Сатирикон». Вистава «Всі відтінки блакитного». У спробі зірвати постановку група активістів роздає глядачам листівки з фразою «не піддавайтеся пропаганді ліберастів». Коли вистава починається, в поліцію — немов з нізвідки дзвінок про замінування театру.Евакуація глядачів.
Московський Художній театр — МХТ. Квітень 2015-го. Активісти в костюмі смерті з косою принесли на ганок відрізану голову свині. Напис: «Табакова». Протест проти вистави «Ідеальний чоловік» сформулювали на табличці.
«Хочу сказати деяким нетерплячим товаришам: не приносьте свинячі голови в МХТ, здавайте їх у холодильник. У нас дійсно з’явилися персонажі, які намагаються диктувати художникам, що вони повинні робити, диктувати іноді неприпустимо агресивній формі. Я — чоловік бувалий, всяке бачив, тому цей спектакль не зняв. Минуло кілька років, і виявилося, що вистава йде чудово і збирає публіку», — зазначив Олег Табаков, народний артист СРСР, художній керівник МХТ ім. А. П. Чехова.
Спектакль — це не класичне прочитання Оскара Уайльда. Як же так? Художня провокація допустила: на сцені і штани знімають, і священик фігурує. Активісти обурилися: священнослужитель у Богомолова в «Ідеальному чоловікові» нібито навіть з ким цілується.
«Такого Не було і в помині! Ніколи взагалі! Але далі-то ціла розкрутка — це пропаганда гомосексуалізму. Ось ми вивозимо цей спектакль на Віденський фестиваль. Підходять австрійці і кажуть: ви показуєте в Москві? Це дозволяють?І ми говоримо: так, нам дозволять. І ми показуємо. І ми говоримо цим самим Європі, що Росія — вільна країна. Кілька років тому не було такої кількості ображених віруючих, які з будь-якого приводу висловлюють свої думки. Це що, раптове прозріння або чиєсь замовлення?Думаю, що держава не проводить просвітницької роботи, а іноді вустами деяких людей, деяких чиновників, наприклад, Міністерства культури, фактично заохочується така діяльність», — зазначив Костянтин Богомолов, театральний режисер.
«Те, що поліція або влади дуже мляво реагують на ці вторгнення, викликає відчуття, що цих людей надіслала влада.Мені здається, що це не так, це зовсім не влада, а окремі групи певних, може, релігійних, дуже фанатично налаштованих людей. Сам факт того, що про цензуру дискутують відкрито в суспільстві, говорить про те, що цензури немає. Про цензуру добре б розповів Аркадій Исаківич Райкін. Він знав, що таке цензура, не кажучи вже про Мейерхольде, Ейзенштейне і всіх репресованих», — підкреслив Андрій Кончаловський, народний артист РРФСР, режисер.
Тверська вулиця. Колишня вулиця Горького, 5. З 1932-го по 1938-й тут знаходився театр Всеволода Мейєрхольда.Роздруківка статті «Правди» від 1938 року: «На догоду левацкому трюкачеству і формалістичних вивертів навіть класичні твори російської драматургії давалися в театрі в искаженноми антихудожественном вигляді». При тому що для Мейєрхольда вже готували нову будівлю на Садово — Тріумфальної площі, де у підсумку відкрився концертний зал Чайковського, наказ — театр ліквідувати.
Мейєрхольда заарештовують. Він пише з ув’язнення: «Мене тут били. Хворого 66-річного старого клали на підлогу обличчям вниз, гумовим джгутом били по п’ятах і по спині». В цьому ж році — розстріл. Прах зсипали в загальну могилу №1. Поховання незатребуваних прахов.
«Потрібно було затверджувати кожен репертуар на кожен місяць, тільки після цього друкувати афіші», — сказав Григорій Заславський, театральний критик, в. о. ректора Гітісу.
«Я «Реквієм» Ахматової ховала в сумку, — згадує народна артистка СРСР Інна Чурикова. — Ми були в Німеччині. Щоб у мене не побачили, тому що тут якщо бачать, що якийсь актор з «Таганки» якось недбало поклав книжку, його ж не пускали за кордон. Я не можу порівнювати ці часи ті. Люблять трошки покерувати. Так, є речі, які тебе тривожать чи тобі не подобаються, але коли ти подивився спектакль і коли ти його обговорюєш, в цьому відпрацьовується твоя позиція. Це ж диспут. Приходять молоді. Їм у їхньому віці весь час хочеться щось переінакшити, це сенс молодих.Навіщо забороняти? Ми ж йдемо, приходять нові люди».
З моменту розпаду Радянського Союзу — за даними Мінкульту — кількість театрів в Росії в порівнянні з РРФСР тільки зростає. На 2015 рік в країні було зареєстровано 614 театрів. Кількість відвідують театри зараз — найбільше за останні десять років: на вистави ходить кожен четвертий росіянин. Середня зарплата працівників театрів в останні роки зростала швидше, ніж у середньому по економіці, а кількість вистав з 2011-го зросла на 17 тисяч.
«За роки російської влади порівняно з Радянським Союзом кількість театрів в країні, підтримуваних державою, збільшилася на 70%. Я порівнюю Росію з РРФСР. У Москві кількість театрів, по-моєму, збільшилася майже в три рази.Як фінансуються театри і видається держсубсидія щорічна, з якої оплачується утримання майна? Все державне майно, зарплати працівників, техперсоналу. У ці гроші вкладені кошти на постановки, іноді додаткові прем’єрні постановки фінансуються понад цього госзадания.Всі доходи, що театр отримує від квитків, буфетів, спонсора, продажу програмок, повністю залишаються у розпорядженні театру. Це взагалі ідеальна модель. Поклавши руку на серце, треба сказати, що ситуація в різних театрах дуже різна. Наприклад, у провінційних театрів в силу обмеженості бюджету недостатній. Останні два роки досить жорсткий бюджет в усіх соціальних інститутах. Нам вдалося завдяки додатковим знижкам, перепроверкам кошторисів зберегти рівень прямого субсидування всіх наших федеральних музеїв, бібліотек, театрів на рівні 2014 року. Він був Роком культури.Це було максимальне фінансування установ культури. Вважаю, що це найважливіше досягнення міністерства», — підкреслив міністр культура РФ Володимир Мединський.
Театр «Сатирикон» Костянтина Райкіна, за уточненими даними Мінкульту, отримав з бюджету 211 мільйонів рублів, включаючи 44,3 мільйона на оренду Будинку КВК.
«Мені хотілося б зрозуміти, де його образили? Чого він не має? Він має центр, «Райкін Plaza», свій театр, школу. Він ставить те, що хоче. Багато, я в тому числі, ще не дуже точно знаємо, що таке свобода», — сказав Микита Міхалков, народний артист Росії, режисер.
Серед нових керівників театрів останнім часом в першій черзі — ті, кого оцінили і колеги-професіонали, і глядачі.Євген Миронов — Театр Націй, Олег Меньшиков — Театр Єрмолової, Сергій Безруков — після злиття двох обласних керує Московським Губернським драматичним театром. Багатьом майданчиків, за словами голови Департаменту культури Москва, за рахунок підтримки вдається не задирати ціни на квитки.
Російський Академічний молодіжний театр. Закінчився спектакль «Пригоди Тома Сойєра». В залі буквально яблуку ніде впасти. Найдорожчий квиток в залі — 2500 рублів, найдешевший — всього 200 рублів. Період шкільних канікул. Все було розкуплено ще за тижні до початку вистави.
«Як вдається домогтися ціни в 200 рублів? Ми отримуємо субсидію від держави, досить значну, також отримуємо грант президента, і це багато в чому дозволяє нам тримати такі ціни», — пояснила Софія Апфельбаумів, директор Російського Академічного молодіжного театру.
«Ленком», наприклад на постійній основі грошей з бюджету ні на що, крім окладів, не бере. При цьому тут і своя пральня, і кухня, і масажний кабінет, басейн з сауною. У Дмитра Пєвцова — персональна шапка для парилки.
«Ми заробляємо десь близько 360 мільйонів в рік. Десь 280-300 мільйонів ще дає держава», — розповів Марк Варшавер, директор «Ленкому», заслужений діяч мистецтв Росії.
Держава допомагає оновлювати легендарні майданчики. Новий простір театру, який тепер називається «Електротеатр Станіславський» — справжнє диво техніки. Незмінним залишився хіба що історичний балкон. По всьому залу розвішані спеціальні лебідки, які можуть підніматися в будь-який момент і з будь-якою швидкістю. Так само натисненням однієї кнопки можна змінити тло стін.
Сам зал — справжній трансформер. Це означає, що він може змінюватися практично будь-яким чином аж до того, що в деяких виставах розташування місць глядача змінюється під час самої постановки.
Незважаючи на те що закон про меценатство, який дасть податкові пільги бізнесменам, які вкладають в театри, в Держдумі ще на розгляді, більшу частину грошей на «Станіславський» дали інвестори. Місто, за словами художнього керівника Бориса Юхананова, виділив 75 мільйонів. Вкладати в тому числі в експериментальні майданчики — світова практика.
«У Франції існують два типи театрів — приватні та публічні. Приватні фінансуються багатими людьми, меценатами, у них своя страховка, а публічні театри фінансуються Міністерством культури. Французька держава фінансує 35 театрів, називаються національними драматичними центрами», — сказав Арно Дені, театральний режисер, директор театральної компанії.
У нас в одній тільки Москві — більше 80 театрів, яким щорічно виділяється фінансування з бюджету.
«За нашими оцінками, близько 9,4 мільярда рублів — на московські театри. Це, не рахуючи коштів на реконструкцію, реставрацію», — пояснив Олександр Журавський, заступник міністра культури РФ.
Гроші при цьому йдуть і в театри з напівпорожніми залами. У деяких московських театрах при цьому вже й колишні хіти перенесли з основних сцен в малі, і фінансування не скорочують, а квитки не розбирають.
«Театри, в яких прем’єри виходять украй рідко, куди глядачі не ходять, отримують такі ж гроші, а іноді навіть більші від держави, ніж отримує, наприклад, керований мною Театр Пушкіна, який їздить нескінченно на міжнародні фестивалі, на комерційні гастролі, випускає по п’ять-шість прем’єр на рік, у якого повні зали. Я — за диференційований підхід, за постійний підхід, за постійні оціночні якісь категорії, які кожен сезон можуть змінюватися», — заявив Євген Писарєв, художній керівник Московського драматичного театру імені А. С. Пушкіна.
У регіональних театрах іноді і того не отримують.
«На місцях губернатори менше всього звертають увагу на життя театру. Треба б пишатися, що в 10-тисячному селищі знаходиться театр. Люди не наркотиками займаються, не п’ють, а збираються заради мистецтва», — вважає Олександр Калягін, народний артист РРФСР, голова Спілки театральних діячів РФ.
Нижній Новгород. Будівля театру «Віра» обласні та міські чиновники більше року намагаються передати один одному, а стіни досі сипляться. По сцені не те що декорації пересувати — пройти страшно.
В Орську багато років було те ж саме. Зараз на місці прогнилих дощок в фойє — підлоги з підігрівом: і тепліше, і жінкам комфортніше — на виставу в туфлях, а не в чоботях зимових приходити, все управляється з сенсорного пульта, оркестрова яма зі спеціальним рухомим механізмом.
Серед передових регіонів за рівнем розвитку театрального життя в Мінкульті називають і Новосибірськ. Коли в 2014 році режисер Тимофій Кулябин класичну оперу Вагнера «Тангейзер» переніс в реальний час — в основі сценарію — Ісус Христос, плотські втіхи — вибухнув скандал. Постановку закрили, режисера викликали до суду, але справу в підсумку припинили.
Досяг свого. Скандал. Наступний спектакль він отримав де? У Великому театрі! А ми говоримо, що цензура. Це наївно, по-моєму», — сказав Андрій Кончаловський.
Втім, як і раніше, для одних режисер — це чи не борець з режимом, для інших — осквернитель святинь.
«Сьогоднішній митець болісно, може бути, безнадійно намагається знову завоювати собі почесне місце в суспільстві, іноді жахливими методами. Він викликає страждання у людини, у держави, він обливає державні установи бензином і підпалює їх, він піддає себе обрізання на самих священних місцях і площах своєї батьківщини. За це він отримує по голові дубиною, кричить, каже, що він піддається приниженню, вважає, що його мистецтво досягло ефекту», — зазначив Олександр Проханов, письменник, публіцист.
«Чим краща країна, ніж спокійніше, тим активніше у ній художник може критикувати владу. Це якраз показник стабільності в країні», — переконана Марина Давидова, театральний критик, головний редактор журналу «Театр».
«Держава в особі Міністерства культури — це теж державний продюсер. І, звичайно, віддаючи гроші державні, народні, воно має право поцікавитися, а що ж ви зробили? Переді мною приклад нашого великого режисера Андрія Тарковського. Він був вільний у тому, що робив, але він розумів, що є якісь обмеження моральні, він працював не з примусу у ці обмеження», — сказав народний артист Росії Микола Бурляєв.
«Якщо ви вважаєте, що це виходить за рамки закону, зверніться в прокуратуру, в суд. Все інше — це абсолютно творча діяльність», — вважає Олександр Рубінштейн, завідувач кафедри економіки, мистецтва, культурної політики Школи-студії МХАТ.
«Ми весь час кидаємося з крайності в крайність: то творці у нас ліберальні говорили, що держава існує, щоб забезпечувати, дати грошей і відійти, тепер воно стало говорити, що художник взагалі існує тільки для того, щоб обслуговувати поточну ідеологію. Це неможливо. Це взаємовиключні речі», — вважає депутат Держдуми Олена Ямпольська.
На думку Костянтина Богомолова, організм культури і організм суспільства виробляють власний імунітет. «Не треба намагатися давати йому антибіотики, пігулки, очисні клізми ставити. Цим порушуються баланс і нормальна робота організму», — вважає Богомолов.
Втім, багато хто побоюється: сили, що намагаються тиснути на художника, все ж знаходяться.
«У мене був випадок, — згадує народний артист Росії Сергій Безруков, — коли я виступав на одному концерті і співав Висоцького, читав вірш. І раптом до мене з-за лаштунків підходять якісь люди і кажуть: може бути, не треба читати цей вірш? Я був в шоці, бо такого не очікував. Я читав вірш «Мій чорний чоловік у сірому костюмі, він був міністром, домуправом, офіцером, як злий клоун він міняв личини і бив під дих раптом без причини». Бачите, хтось комусь щось здалося».
«Цензура — у головах багатьох. Багато ще й хочуть цієї цензури, радіють», — впевнений Ігор Золотовицький, заслужений артист Росії, ректор Школи-студії МХАТ.
«Цензура повинна бути в душі і серці, насамперед, у художника. Це найголовніша цензура. Ми знаємо величезну кількість театрів. В тому числі для мене Юрій Петрович Любимов розкрився при жорстокій радянській цензурі. Він створив свій театр завдяки саме цій цензурі», — сказав народний артист Росії Дмитро Пєвцов.
«У нас достатньо фільтрів, достатньо людей обізнаних, які можуть щось висловити, щось поправити, порадити. По-моєму, зараз як-то з цим розібралися», — підкреслив Марк Захаров, народний артист СРСР, художній керівник театру «Ленком».
І поки про все, що наболіло на репетиціях, за лаштунками, у кабінетах чиновників кажуть, не причинивши двері на кухню, а з трибуни, кількість цікавляться сучасним театром тільки зростає.
