Питання: яке відношення вік фахівця має до його революційних відкриттів або іншим проривів у науці? Практично ніяке, вважає провідний автор нового дослідження Альберт-Ласло Барабаш (Albert-László Barabási) з Північно-Східного університету в Бостоні.
Однак Чарльзу Дарвіну було всього 29 років, коли він придумав свою знамениту теорію природного відбору, а Марі Кюрі було не більше тридцяти, коли вона змогла вивчити явище радіоактивності. І протягом багатьох років вважалося, що успіх приходить до дослідникам частіше на початку наукової кар’єри (хоча в Росії в силу традицій зазвичай відбувається навпаки). Тим не менш іноземні дослідники, які вивчають різні досягнення людей в багатьох областях, приходили саме до таких висновків.
Причин кілька. Наприклад, молоді люди можуть присвячувати більшу частину свого життя дослідницьким проектам, а більш старші колеги такої можливості позбавлені (з побутових причин і більшої кількості сторонніх обов’язків). Крім того, часто молодих, талановитих та перспективних вчених підтримують більш досвідчені наставники.
Але новий масштабний аналіз даних наукових кар’єр фахівців допоміг виявити безліч факторів, які не мають нічого спільного з віком людини або його ранньої славою. Передбачається, що тут грають роль зовсім інші фактори — якості особистості нарівні з наполегливістю і везінням, а також рівнем інтелекту. Все це приводить до успіху, причому в будь-якому віці, впевнені фахівці.
Іншими словами, шанси зробити прорив у науці є у вченого і в 25 років, і в 50 років. Більш того, відбуватися це може і неодноразово.
«Наука має винятковий набір інструментів для прогнозування природних явищ. І коли ми використовуємо цей набір інструментів для аналізу кар’єри дослідників, ми спостерігаємо ту ж ступінь передбачуваності: то є можливість визначити еволюцію наукової кар’єри», — говорить Барабаша.
За його словами, розуміння законів і закономірностей, які регулюють розвиток кар’єри, може значно підвищити шанси на хороший результат. «Розуміння цих законів також може допомогти виявити і навіть виховати людей, які готові робити великі наукові відкриття і стимулювати наукове співтовариство в цілому», — вважає Барабаша.
У дослідженні успіху вчені проаналізували публікації більше десяти тисяч фахівців у семи різних дисциплінах (серед них фізика, хімія та економіка), які охоплюють 20-річний праця вчених.
Вони змогли виявити три змінні, необхідні для успішної кар’єри: елемент удачі, результативність і особливу якість (або фактор Q), який визначає здатність кожного вченого підвищувати ефективність будь-якого проекту.
На думку вчених, удача хоч і є одиницею не вимірної, але, звичайно ж, приходить воно лише завдяки наполегливості: необхідно пробувати знову і знову для того, щоб досягти потрібного результату. Втім, це відома істина. «Чим більше разів ви пробуєте, тим вище ваші шанси на успіх», — додає співавтор роботи Роберта Сінатра (Roberta Sinatra), запрошений професор Північно-східного університету.
Важлива також і результативність, яка залежить від того, скільки робіт кожен вчений опублікував.
Стійкий ефект або вплив, який дослідники назвали фактор Q, відображає скільки разів кожна наукова робота згадувалася в іншому працю. Іншими словами, скільки разів на неї посилалися або цитували. У наукових дослідженнях, чим більше цитують роботу, тим більше значення вона має (фактори успіху наукової публікації також вивчені).
Дослідники припускали, що фактор Q буде збільшуватися по мірі розвитку наукової кар’єри тієї чи іншої людини, тобто він зростає разом з досвідом людини. Але, на подив учених, вік на цей фактор ніяк не впливав.
Дослідження показало, що вчені з високим коефіцієнтом Q були не тільки більш продуктивні протягом усієї кар’єри.Також з’ясувалося, що на їх роботи частіше посилаються. І навпаки, у фахівців з низьким коефіцієнт Q частіше зустрічалися роботи, які рідко згадувались іншими.
«Фактор Q фіксує поєднання здібностей, освіти та знань, — говорить Барабаша. — Тобто те, наскільки хороший вчений в тому, щоб вибрати ідею свого дослідження і перетворити її відкриття».
Примітно, що вчені розташували кожну роботу досліджуваних фахівців в хронологічному порядку і потім розрахували, в який момент кар’єри у кожного з них з’явилася особливо значуща робота.
«Ми були вражені своїми висновками», — говорить Сінатра. Найбільш проривним дослідженням могла стати хоч перша публікація, хоч остання або яка між ними.
За її словами, кожен раз, коли вчений публікує свою роботу, він має однакові шанси на успіх. Так що це добрі новини для людей, що вирішили присвятити себе науці.
«Хороший вчений, якщо у нього є ресурси, щоб залишатися продуктивним, може досягати в майбутньому великих відкриттів. І це ніяк не залежить від його віку. Розуміння цього дуже важливо для наукового світу, щоб рухатися вперед і піднімати науку в цілому», — говорить Барабаша.
Дослідження було опубліковане в науковому виданні Science.
Додамо, що раніше ми розповідали про інший бік наукових досліджень: вміння знайти фінансування на дослідження.Зокрема, з допомогою краудфандінга.
