У Москві в восьмий раз пройшов фестиваль особливого кіно. Глядачам показали ігрові та документальні фільми про людей з обмеженими можливостями. Журі визначало кращих у номінаціях, серед яких — «Самий життєстверджуючий фільм», «Краща картина, що ламає стереотипи», «Кращий фільм про права людей з інвалідністю».
Перед церемонією закриття гості фотографуються і обговорюють побачене.
«Він радіє, що знайшов тата, а коли побачив, що тато маленького росту, каже: не хочу з ним зустрічатися, мені не потрібен такий тато. Дуже складний сюжет», — розповідає глядачка фільму На рівні очей.
«Зламана лялька» — розповідь про дівчинку з тяжкою формою інвалідності, яка змогла здійснити мрію — стати танцівницею. «Маленькі люди — великі надії» — історія про карликовій містечку, спеціально створеному в Китаї. «Я танцюю з богом» — новела про незрячем художника.
«Як мама дитини з особливостями розвитку я кажу: треба пишатися і орієнтуватися лише на свої досягнення. Ось ми сказали слово «мама», і нехай це слово наші одноліток сказали два роки тому, але його ми сказали — це наша особиста перемога», — підкреслює ведуча фестивалю Евеліна Бледанс.
Фестивалю «Кіно без бар’єрів» вже 14 років. В цьому році глядачі побачили 72 картини з 15 країн, у тому числі Канади, Австралії, Ірану, Франції, Росії. Організатори зазначають: знімати кіно про людей з інвалідністю стали глибше.
«Люди готові глибше розглянути цю тему. Раніше були дуже поверхові, ніби боялися доторкатися до людей», — наголошує організатор фестивалю.
Молодий режисер з Іванова Дар’я Лебедєва представила фільм «Кожен 88». Її герой — дитина-аутист, який тільки має народитися. І спантеличений питанням — чи варто?
«У мого друга донька аутист, і мені вона здається загадковою, цікавою. Мені подобається, що кожен з таких дітей — особливий, вони не схожі один на одного», — зазначає Дарина Лебедєва.
Актор Олександр Галієв з Петрозаводська зіграв у російському фільмі «Ананас».
«Чоловік потрапив в автокатастрофу, у нього все пройшло, він може ходити — але йому подобається, як змінилася життя навколо нього, родичі стали звертати на нього увагу, соцслужби. І він довгий час грає цю роль інваліда-колясочника, хоча сам вже може ходити», — розповідає Олександр Галієв.
Деяким акторам навіть не доводилося грати. З екрана вони розповідали свої історії. І плакали, коли отримували нагороди. Журі запевняє: поблажок нікому не робили.
«Люди з синдромом Дауна неймовірно артистичні, вони дуже рухливі, вони дуже тонко відчувають, емпатія сильно розвинена, це для актора одна з необхідних якостей», — підкреслює член журі Ксенія Алфьорова.
Чий фільм посів перше місце — їм по суті не так важливо. Цей фестиваль вони вже вважають своєю перемогою. Адже тут вони можуть показати: інвалідність — не вирок.
