Складні питання, які президент Росії Путін поставив президенту російської Академії наук Фортову. Так куди йде реформа російської науки? Гість студії — помічник президента Росії Андрій Фурсенко.
— Уявімо гостя нашої студії. Це Андрій Фурсенко. Здрастуйте, Андрій Олександрович.
— Доброго дня.
— Помічник президента, куратор наукової діяльності. Ви сиділи поруч з президентом на цій нараді, яка щойно згадували. Ну, і я, ви знаєте, сподобається вам це чи ні, все-таки скажу, що ви син академіка радянських часів, знаменитого академіка Фурсенко.
— Сподобається.
— І дивіться на цей світ не тільки зовні, але і дійсно зсередини з самого дитинства. Андрій Олександрович, я ось тільки що статистику згадав. Я ще раз її повторю. Значить, 1989 рік, Радянський Союз, 15 республік. 323 дійсних члена, тобто академіка Академії наук СРСР. Сьогодні в Росії без 14 республік 941 академік, в 3 рази більше. Навіть, якщо прибрати академіків, які прийшли з ВАСГНІЛ та Академії медичних наук, 532, в два рази, ну, майже в два рази більше. А скільки нам потрібно академіків?
— Ну, нам потрібно стільки, скільки є дійсно видатних вчених.
— Існує дві версії, чому президент висловив своє незадоволення щодо ходу засідання. Одна з них стосується того, що дійсно не підкорилися державної корпоративної дисципліни ті люди, які вирішили балотуватися. Але друга полягає в тому, що президент не дуже задоволений тим, як йдуть справи в Академії. Що хоче російське керівництво від Академії?
— Я думаю, що тут правильніше сказати, що хоче російський народ від Академії. Я думаю, що у нас в країні завжди була повага і надія на науку.
— Але ми ж звикли. У нас Ломоносов, Менделєєв в будь-якому шкільному кабінеті.
— Так.
— Тому вже вибачте, що так, є такі очікування.
— І, напевно, коли не в повній мірі ці очікування реалізуються, це прикро. І, коли виникає відчуття, що у якихось вчених виникають помилкові цілі, і, коли головне для них — це не отримання якихось унікальних результатів, а якісь, ну, більш приземлені, скажімо, цілі, пов’язані з адміністративно-господарською діяльністю. То це теж, напевно, змушує задуматися про те, а чи правильно там все організовано і влаштовано.
— Давайте повернемося конкретно до цієї стратегії науково-технологічної, яка, власне кажучи, обговорювалася на президентському раді. Що в ній закладено, які цілі поставлені?
— Відмінність в тому, що в якості головної мети там ставляться вимоги відповісти на проблеми, які виникають перед суспільством, перед економікою.
— За якими напрямами зараз у цій стратегії ось виставлені пріоритети?
— Ну, по-перше, є загальна проблема для всього світу. Це проблема демографії. І у зв’язку з демографічними проблемами, це проблема виникнення принципово нових хвороб, наприклад. Це проблеми звикання до антибіотиків.
— Медицина.
— Це означає, що у нас не тільки нові хвороби виникають, у нас повертаються старі. У нас сьогодні вже пневмонія — це серйозне захворювання. Ще 20-30 років тому…
— Здавалося, що всі…
— Здавалося. У нас повертається туберкульоз, який взагалі, здавалося б, ми про нього забули.
— Причому, в світі.
— У світі, в світі. Звичайно, є специфічні проблеми для Росії. Ну, наприклад, один з таких великих викликів — це наш простір. Причому, при відносно невеликому населенні, ну, для такої величезної країни ми повинні принципово по-новому вирішувати проблему транспорту. І всі ці проблеми, вони наростають. Вони повинні вирішуватися на новому, інтелектуальному рівні. Ось завдання для науки. І, до речі кажучи, не треба тільки в негативному плані. Треба ще оцінити і ті нові можливості, які з’являються. І запропонувати інструмент використання цих нових можливостей.
— Про інструменті. Бог з ним, винесемо за дужку тему кількості академіків. Дай Бог, тим більше там шестиступінчаста система голосування. Ну, значить, люди дійсно кваліфіковані. Існуючого інструментарію академічних інститутів вистачає? Чому я задаю це питання? Багатьом здається, що ось вся ця дискусія, вона взагалі стосовно власності.Відторгнутий її від академічних інститутів, розформованих, не заберуть. Ось і власність давайте теж винесемо за дужки. Ми зараз говоримо про науку. Існуючого інструментарію академічних інститутів вистачає?
— Ось абсолютно правильне питання. Я хочу трошки його уточнити. Коли ми говоримо про інструментарії, то мова не йде про приладах. І мова навіть не йде про якісь інструменти фінансування. Мова йде про організації науки. Давайте згадаємо тих, хто робив бомбу. Це Курчатов, Харитон, Александров. Адже вони не були фахівцями у цій сфері. Але вони були видатними вченими, які змогли досить швидко перебудуватися і вирішити завдання, які за дуже короткий термін, ну, загалом, наші, я б сказав так, опоненти, конкуренти, вони вважали, вирішити за ці строки не можливо.Різні науки, різні напрямки, вони об’єднувалися, вони збагачували один одного. І це насправді було величезним достоїнством, перевагою радянської науки.
— Давайте так. Я до того, що відбувається зараз, підійду по своєму досвіду гуманітарія, зіткнувся з наукової середовищем. Я звернув увагу на те, що ось в гуманітарних науках дуже багато є сумісниками кількох сусідніх інститутів. Тобто де факто люди, які працюють на стику, вони і так вже об’єднані. Якщо подивитися на те, в якій кількості академічних інститутів вони працюють, мені інколи здається, що цих інститутів більше, ніж, більше, ніж людей.Як оцінити ефективність тих чи інших академічних інститутів якраз заради того, щоб, як сказав Путін на цій раді, не розмазувати кошти, щоб справді в одну точку бити, в тому числі вирішення тих завдань, які закладені.
— Насправді в цьому співтоваристві всі знають, хто чого вартий. Але сказати людині, що він не тягне, це, по-перше, дуже непросто психологічно, а, по-друге, це не дуже прийнято. Так важлива репутаційна відповідальність. Розумієте, у нас в ряді випадків відповідальність за свою репутацію йде кудись на задній план перед такими суто матеріальними питаннями, пов’язаними, як ви сказали, власністю, значить, з матеріальною забезпеченістю.
— Хоча ще раз повторю, цю власність треба виносити за дужки в даному питанні.
— Звичайно.
— Мені здається, з разу в раз ми повертаємося до одного і того ж, що без Академії-то нікуди.
— Ні, нікуди. Але вона повинна трішечки все-таки, мабуть, змінюватися.
— Спасибі. Помічник президента Андрій Фурсенко був гостем нашої студії.
